«Я палакала вдома, хотілося кричати та зламати щось»: який буває булінг учителів?

Школа, яку ми всі добре знаємо, сформувалася 200 років тому. І тоді перед нею ставила задачі технологічна та промислова революції. Чи актуально все це тепер? Звісно, в ліцеї Арістотеля чи навіть 50 років тому навряд чи хтось міг агресивно піддавати сумніву авторитет учителя. Але що робити тепер – коли будь-який вчитель знає значно менше за Google, а освіта говорить з дітьми абсолютно чужою їм системою знаків? 

Точка кипіння: з якими психологічними проблемами стикаються вчителі

Що заважає вчителям знайти спільну мову з учнями та чи дійсно так легко подолати бар’єр поколінь? Насправді, якщо відкинути в бік важливе питання скромних заробітних плат та низького соціального статусу, в учителів вистачає психологічних проблем на робочому місці. 

«Щодня, коли я йду на роботу, мені хочеться плакати. Я не маю сили дивитися в очі дітям і постійно чую, як вони жартують з мене на перервах…», — Наталя, 32 роки, вчителька інформатики

БО «Фонд Максима Степанова» провів опитування серед 2200 учителів. У результаті вдалося класифікувати більшу кількість стресових ситуацій, які щодня переживають педагоги: 

  1. Відчуття незахищеності.  «Учитель – цап відбувайло» ця фраза неодноразово звучала в анкетах опитуваних. Якщо педагог не може почуватися вільно на своєму робочому місці, це неминуче призведе до стресів, зривів та агресії. 
  2. Брак підтримки від колег та адміністрації. Майже 30% учителів ніколи не ділилися своїми проблемами ані зі спеціалістами, ані з колегами, ані з близькими чи родиною. Самотужки вирішити конфлікт неможливо. 
  3. Тиск із боку батьків, відверті конфлікти та погрози. Часто це результат незнання прав та обов’язків сторін. Хто і в якій мірі має відповідати за освіту дитини, як розв’язувати складні питання відвідуваності, поведінки та успішності? І наскільки взагалі можна втручатися в шкільний процес? Адже бувають випадки батьківської опіки, які межують з психологічними діагнозами. Як і зворотна ситуація – коли родині взагалі байдуже до своїх дітей та їх успіхів. 
  4. Робота із дітьми з малозахищених верств населення. Часто учителям доводиться виконувати роботу служб соціальної опіки та втручатися в ситуації, які вимагають спільних дій. Адже слідкувати за дітьми, які потребують ще більшої уваги, максимальної залученості та терпіння, задача із непростих. Коли малюки тижнями не з’являються в школі, голодують, сплять на уроках, або поводять себе вкрай роздратовано, учителям доводиться шукати підтримки та особливого підходу. 
  5. Знущання та неповага учнів. Мабуть, найпоширеніша ситуація в класах від 6-го до 9-го. І це стосується не лише зриву уроків чи суперечок під час навчання. Часто це переростає у відвертий булінг.

За що можуть цькувати вчителя

«Ніхто не застрахований від булінгу» — це золоте правило психології. В категорії непопулярних викладачів може легко опинитися будь-хто: і прогресивний молодий викладач, і суворий адепт старих правил та дисципліни. 

«Щоуроку я почувалася як на полі бою: мені могли наліпити жуйку на стілець, зіпсувати книги або повністю зірвати уроки. Я плакала вдома, хотілося кричати та зламати щось.» — Світлана, 37 років, вчителька географії

Щоб згрупуватися довкола жертви необхідна лише надумана причина. Психологи виділяють декілька таких: 

  1. Зовнішній вигляд. Усе, як на дитячому майданчику – те, що потрапляє в поле зору і відрізняє тебе від інших, стає предметом уваги. Є історії, колі батьки заявляли, що їх діти не можуть ходити до класу вчителя, що носить один і той самий светр три дні підряд. Бідний одяг часто стає причиною знущань. Діти просто не розуміють, що в учитлів може не бути коштів на модні вбрання. Найчастіше об’єктом цькування стають ті педагоги, які заробляють найменше. 
  2. Брак досвіду. Діти хутко ловлять відчуття невпевненості вчителя і заграють із ним. Коли молодий педагог сумнівається у своїй силі, клас легко може довести його до нервового зриву. Особливо, як ми вже говорили вище, коли сьогодні все знає  Google. У такій ситуації важлива підтримка старших та авторитетніших колег.
  3. Психологічна втома. Учитель на межі професійного вигорання може поводитися агресивно та нервово. Будь-які розмови та перешіптування на уроках сприймати на свій рахунок, а гарний настрій учнів – як підготовку до якоїсь масштабної пакості. Діти швидко помічають таку роздратованість та роздмухують її. 

Яким може бути булінг

Практично 90% учителів мають прізвиська. А на кожному другому уроці діти можуть ігнорувати завдання або прохання наставника. Булінг – це не завжди відверта лайка чи агресія. Окрім того, у наш час значна частина знущань оселяється на території Інтернету. Які ж види булінгу вчителів називають психологи? 

  1. Кібербулінг. Сьогодні один із найпопулярніших – у соцмережах діти можуть лишати образливі коментарі, писати повідомлення з погрозами та знущаннями, створювати спеціальні групи хейтерів або створювати фотоколажі, меми та закидати ним акаунти вчителів. 
  2. Відкрите цькування та конфлікт. Це може мати різні прояви: від зриву уроків до ситуацій, коли діти навмисно псують речі вчителів або обладнання в класі. Сюди можуть додаватися погрози і навіть фізичне насилля. 
  3. Приховане цькування та шеймінг. Не обов’язково різкі слова та вчинки можуть довести вчителя до зриву. Часто ігнорування, смішки в класі, перешіптування, вигадані прізвиська чи відверте обговорення вчителя на перервах можуть зіграти гіршу роль, ніж прямий конфлікт. Тихе цькування – найпоширеніша форма булінгу в школах України і часто призводить до вигорання вчителів і звільнення. 
  4. Пресінг. Цей тип булінгу стосується взаємин з адміністрацією школи та батьками. Коли вчитель замість підтримки отримує додатковий стрес та змушений працювати в тотальній недовірі з колегами та керівництвом. Часто подібні ситуації завершуються тим, що вчителя «ввічливо просять» вийти на пенсію або піти з колективу.

Звідки приходить булінг

Булінг, про який всі активно почали говорити не так давно, увійшов у словник і навіть в закони України – буквально в січні 2019 року. Але булінг зачіпає не лише учнів, як ми звикли чути, а й самих учителів. Для булінгу завжди потрібний сталий трикутник «жертва-агресор-глядачі», саме підтримка аудиторії дає силу та мотивацію провадити травлю надалі. Якщо з цього трикутника випадає будь-яка зі сторін – вакантне місце завжди займає хтось новенький. Відчуття єдності міцнішає, коли група осіб – будь-то діти чи дорослі – спільно цькують жертву. Це інстинкт і, на жаль, діти легше за дорослих піддаються йому, особливо тоді, коли поруч немає лідера та наставника, який може запропонувати іншу схему об’єднатися та переживати спільну ейфорію. Наприклад, навколо класного наукового проекту або спільного хобі. 

Саме тому вчителі стають легкою мішенню. Особливо у нашу добу, коли кожен учень може піддавати сумніву знання та досвід педагога, його «дореволюційні» методи виховання та стару систему цінностей. Але чи можна запобігти нестримній хвилі знущань та попередити катаклізм? Так, якщо вчасно звернути увагу на групу дітей, яка починає шукати «жертву» і спробувати: 

  • Працювати з групами. Учителям вкрай необхідно розумітися на кризовій психології та скеровувати енергію дітей на створення, а не руйнацію. Звісно, це вимагає додаткових зусиль від педагога, знань, курсів та головне – бажання змінити ситуацію, а не шукати винних. 
  • Знайти спільні локальні інтереси для дітей, які об’єднають їх функціонально та з користю. 
  • Встановити контакт з найбільш агресивними дітьми та лідерами груп. Це має бути щирий інтерес: спитайте учня на перерві, як у нього справи? Дізнайтеся, що він любить їсти, які книжки читає або серіали дивиться? Школярі завжди чуйно та гостро реагують на особисту увагу і повагу. 
  • Запросити ментора або куратора до класу. Щоб змінити правила поведінки та створити нову ієрархію стосунків. Часто поява нової людини докорінно змінює атмосферу та настрій в групі. 
  • Ставитися до дітей як до дорослих та рівних. Спільні інтереси та розмова без зверхності часто можуть вирішититконфлікти. 
  • Повідомити адміністрацію про ситуацію в класі та попросити допомоги психолога – спільна робота понизить градус агресії та вкаже на точки дотику із дітьми.

Звісно, протистояти булінгу самотужки майже неможливо. І досить травматично. Учителі мають отримувати професійну підтримку психологів, адміністрації школи та юристів, щоб із мінімальними ризиками вирішувати всі випадки цькування. Без шкоди дітям та собі. І тут потрібні державні програми, які дійсно впливатимуть на зарплату вчителів, гідний відпочинок, вчасне навчання новим методам викладання та постійну підтримку і захист. Поки що в Україні цим займаються лише приватні ініціативи. Наприклад, уже в червні запрацює безкоштовна юридична онлайн-підтримка вчителів від БО «Фонд Максима Степанова». Сподіваємося, цю ініціативу підтримають й інші організації. 

 

 

 

Написати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *