Хто винен? Що робити з крадіжками в школі

«У нашій школі такого немає» — зазвичай, учителі неохоче розповідають про випадки крадіжок. Особливо, якщо винні діти, особливо, якщо репутація школи страждає.

До нас у проєкт Pro.Школу приходять листи із питанням про правомірні дії вчителя у таких випадках. Що робити вчителю, якщо сталася крадіжка? Хіба це вже така дивина, що діти – можуть брати чуже? Коли ще не має чіткої межі між соціальними правилами, між відповідальністю за свої вчинки та покаранням, коли не дуже розумієш, що таке крадіжка та моральний кодекс.

У кожній другій школі трапляються крадіжки, а у кожного п’ятого вчителя пропадали особисті речі (це дані статистичного опитування, яке провів «Фонд Максима Степанова» серед 560 вчителів у липні 2019 року). Як має в таких ситуаціях діяти вчитель? Якщо зараз вам здається, що відповідь очевидна, не кваптеся. Ми опитали педагогів і варіанти вирішення ситуації були дуже різні. Як виявилося, крадіжка – ситуація дуже неоднозначна.

«Я не брав!»: детективи в учительській

«Я була шокована», «Не могла повірити», «Давно знала, що вона на це здатна», «Від цього хлопчика завжди варто чекати проблем» – реакція вчителів на крадіжку в класі може бути різною. Хтось реагує спокійно і майже холоднокровно з витримкою знаного судді викликає на допити підозрюваних. Хтось тактично проводить співбесіди і сердечні розмови. Є такі, що скликають загальні лінійки і привселюдно соромлять маленького злодія. Як діяти в межах юридичних норм і законів? Та ще й так, аби не забувати про стосунки з дітьми та не нашкодити? Адже часто учні можуть заперечувати свою причетність, стверджувати, що нічого не брали і взагалі не знають, про що мова. Чи варто тут грати в детектива та влаштовувати допит?

Перше, що необхідно зробити — розібратися в причині крадіжки. Особливо, якщо це не поодинокий випадок.

Звідки в крадіжки ноги ростуть

1.Діти не розуміють, що крадіжка – це злочин

Ситуація банальна: хлопці побачили розстібнутий рюкзак однокласника, залізли до нього, знайшли гроші і сховали десь. Чи це свідома крадіжка чи злий жарт? Психологи запевняють, що діти до підліткового віку – років 13-14 – не завжди розуміють морально-етичні аспекти. Їм важко передбачити наслідки своїх вчинків та відчути емпатію.

Що робити? Не називати дітей крадіями в таких випадках. Це надто суворий ярлик. Необхідно пояснити, що подібні дії, у першу чергу, шкодять самим дітям, впливають на ставлення до них та довіру. Що крадіжка – має серйозні наслідки і взагалі карається законом.

2.  Сімейні проблеми та ситуація в родині

Як не відкидай упередження, але часто діти крадуть не від кращого життя. Ситуації, коли в роздягальнях пропадають кросівки, гроші на обід, або телефони – майже буденна. Якщо зазирнути за двері звичайних шкіл, там вчаться далеко не найбагатші в країні діти. І часто, щоб виявити причини крадіжки, достатньо відверто поговорити з учнем і знайти точки дотику, висловити підтримку і заразом – з’ясувати реальні потреби дитини: можливо, взагалі тут необхідна допомога соціальних служб?

«У нас був випадок, коли виявилося, що в дітей систематично пропадали дрібні гроші. Коли знайшли винного хлопчика – всі одразу накинулися на нього, він не заперечував, що крав ці гроші. Звичайно, всі знали, що він з тяжкої родини, думали – на цигарки чи алкоголь гроші спустив. А виявилося, він купляв їсти собі та брату. Ця ситуація сильно змінила мене та й весь наш педколектив.» — Анна, викладачка англійської мови

Що робити? Спокійно поговорити з дитиною, якщо у вас дружні стосунки. Або знайти вчителя/психолога, якому учень довіряє. Необхідно дати дитині зрозуміти, що в школі у неї немає ворогів і вона може знайти підтримку, попросити про допомогу. На жаль, часто без спеціальних служб не вирішити подібних ситуацій і вчитель не може контролювати життя дітей поза школою. Без зміни стосунків у родині або сиротинці (якщо діти живуть без батьків) змінити поведінку дітей практично неможливо.

3. Стадна поведінка

Інколи крадіжки – ще один прояв дорослішання. Бажання бути крутим, звернути на себе увагу, здобути повагу однолітків: може бути багато причин для такої поведінки. На жаль, інколи діти навіть використовують крадіжку як булінг – щоб звинуватити іншого. Психологи попереджають, що діти, які не винні, дуже болісно сприймають звинувачення інших і тяжко переживають загальний осуд, якщо не можуть довести свою непричетність. Якщо причиною крадіжки стала просто дитяча забавка – реакція має бути швидкою та досить критичною.

Що робити? Учитель має поговорити з винним і пояснити, що крадіжка тягне за собою відповідальність та подальші наслідки. Грати в суворого копа, звісно, не варто. Але серйозна розмова вкрай необхідна, щоб нагадати учню – що за подібні вчинки є реальні юридичні покарання.

4. Кризова ситуація

Інколи діти теж потрапляють в малоприємні історії. Їх можуть буквально шантажувати сильніші та старші учні, карати батьки, погрожувати інші дорослі. Це не лише сюжети з кримінальних хронік – це реальні історії дворів та вулиць. Діти, які не знають, як діяти та де шукати грошей, можуть бути у відчаї та не чути підтримки. Їх легко налякати та ввести в оману. Саме тому вони йдуть на крадіжку.

Що робити? І знову на допомогу приходить розмова. Спокійна, дуже конфіденційна та довірлива. Як правило, побачити, що дитина налякана досить легко. Тут важливо тихо виявити реальну причину, чому сталася крадіжка, і не допустити розголосу ситуації, щоб не погіршити і до того вразливий психологічний стан учня. Учитель має реагувати на подібні ситуації, дати знати батькам, психологу, або за потреби – у відповідні служби. Але в першу чергу, завоювати довіру дитини та підтримати її.

Учитель на варті: чого не робити

1.Влаштовувати публічне виховання

Будь-яка ситуація має вирішуватися лише між сторонами – винний, жертва, батьки сторін. Якщо крадіжка була серйозною, наприклад, дорогий телефон чи велика сума грошей, все одно не влаштовуйте екзекуцію. Є сторони, є на крайній випадок, поліція.

2. Перевіряти речі дітей

Учитель не має права копирсатися в особистих речах дітей. Ви лише можете попросити їх самостійно все показати або отримати згоду батьків на подібні процедури.

3. Лишатися осторонь

Учитель – не слідчий, але звернути увагу на крадіжку необхідно. Принаймні, поговорити з дітьми, або повідомити про це батьків, якщо розмова з учнями не принесла результатів.

Чи можна все виправити?

Найпростіше, що може зробити вчитель – попросити винного повернути вкрадені речі чи гроші. Це правильна психологічна тактика. До того ж – виховний момент. Якщо ви точно знаєте, хто винен, поговоріть з учнем і запевніть, що це залишиться між вами, якщо подібне не повториться.

Якщо ви не знаєте, хто вчинив крадіжку, можете спробувати звернутися до класу і попросити анонімно повернути речі. Зазвичай, діти повертають вкрадене. У випадку, коли забрали гроші і витратили їх, необхідно відшкодувати суму або домовитися про якусь форму обміну. Якщо, наприклад, винуватець попросить вибачення.

Усе залежить від ситуації, але є простий алгоритм дій:

  • Якщо ситуація разова і крадіжка незначна – попросіть повернути речі та проведіть виховну розмову.
  • Якщо ситуація повторюється – варто повідомити батьків, опікунів або адміністрацію школи та серйозно поговорити з дітьми, з’ясувати причини такої поведінки.
  • Якщо це серйозна крадіжка і повернути її неможливо – готуйтеся, що тут, можливі, проблеми з батьками та заяви до поліції.

У будь-якому випадку, пам’ятайте, що завдання вчителя – не судити та не виносити вироки. Ви можете бути шоковані, здивовані, але маєте реагувати та говорити з дітьми про те, що сталося. 

Написати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *